Як навчити писати твори?

Як навчити писати твори?


Шановні учасники педради & # 33;
Я опинилася в невеликому глухому куті. У сина-шестикласника в школі регулярно проходять письмові роботи: опису картин, міні-твори. І зазвичай виглядає це так: учитель разом з класом обговорює, що треба писати, записує на дошці план твори і вирази, які обов’язково потрібно використовувати в тексті, після цього всі пишуть як під копірку, один і той же.
Скажіть, як при такому підході можна навчити дитину самостійно думати? & # 33; Для сина вже очевидно, що якщо йому не подобається картина і він може аргументовано відповісти, чому – проте він повинен писати усереднено-позитивну роботу.
Я йому пропонувала один раз написати по-чесному, що він думає – і подивитися на результат, але син упевнений, що це призведе до конфлікту. Природно, простіше піти по лінії найменшого опору & # 33;
Може, я чіпляюся? Може і не треба їх поки вчити висловлювати свої думки, в 11-12 років? А якщо все-таки треба, то порадьте, будь ласка, що можна зробити вдома, щоб компенсувати такий ось метод. З поправкою на те, що російська і література в школі – нелюбимі предмети і займатися ними додатково дитині дуууже не хочеться. При цьому дитина не дурна і багато читає.


Цитата (Ганна Александрова, 20.01.2010, 14 & # 58; 29) & # 8594;

Якщо немає, то (зі спробою вирулити на мінімальну конфліктність ситуації) я б спробувала зробити так: для школи писати з найменшим опором & quot ;, а вдома я б стала секретарем свою дитину (ну, не люблять діти фізично писати & # 33;), записуючи його розумні-цікаві думки; може бути, навмисно допускаючи неточності, щоб він перевірив-виправив-відредагував (повинен бути інтерес до письмового слова).


Анна, спасибі за відгук & # 33; Я записую у себе в Живому Журналі деякі думки, розмови або події, які особисто мені здаються цікавими – але не дуже дисципліновано і досить коротко. Наприклад так:
Весь вечір сперечалися з дитиною через феодальної роздробленості імперії Карла Великого, а о пів на одинадцяту йому (дитині, а не Карлу) закортіло писати рецензію на Облівіон (Дуже непогана комп’ютерна гра – прим. Моє). Замість твори на тему Важлива книга в моєму житті & quot ;.
Вітька каже, що важлива книга може бути у того, хто мало читає: прочитав книгу – і гордий собою & # 33; А хто багато читає – у того майже всі книги важливі, але не настільки, щоб про них твори писати.
Думка нешаблонне, але твори з цього не зробиш, на жаль.
Я мотивуючи дитини писати відгуки на комп’ютерні ігри. Я раніше працювала в ігровому журналі і ми разом з ним писали рецензії на дитячі ігри. Він мені зовсім небагато допомагав, але ця робота дала можливість нам формулювати свої думки, нехай спочатку в елементарній формі. Зараз я його мотивуючи тим, що якщо напише повноцінну рецензію – її опублікують і дадуть гонорар & # 33; До речі, не обманюю. Але там вимоги високі, це завдання не для одинадцятирічного.


Я чомусь не хвилююся за долю дитини в старших класах і за його вступ до ВНЗ. Мене хвилює інше – хочеться, щоб він був небайдужим, котрі думають, успішним і т.д. і т.п.. А виконання марної роботи зовсім цьому не сприяє. Тому, з одного боку, проблема бачиться мені невеликої & quot ;, адже писати на коліні, аби відчепилися він вміє, але з іншого боку – хочеться більш розумно використовувати час, відведений на навчання.

Цитата (Серж Андрєєв, 20.01.2010, 14 & # 58; 44) & # 8594;

Ви, шановна Ірина Володимирівна, анітрохи не чіпляєтеся. І я б на вашому місці сходив і розпитав вчителя про його методи роботи, поставив би питання на рахунок дійсно самостійної роботи, щоб не під копірку. Але, зрозуміло, слід обмежитися таким правом для сина, не пропонуючи вчителю Давайте це право всім, тому що тут для конфлікту грунт вже з’явиться.

Серж, знаєте що мене зупиняє? Дитина і так не надто любить російський і літературу. А якщо я прийду до вчителя з проханням дайте моєму синові більш складне завдання, а то йому щось занадто легко живеться 🙂 Боюся, це в очах сина буде виглядати форменим зрадою.


Цитата (Серж Андрєєв, 20.01.2010, 14 & # 58; 44) & # 8594;

А взагалі, законом надано право не ходити в школу, а вчитися вдома. Атестат дадуть, форма такого навчання називається сімейної.



Я над цим думала. І вважаю, що для мого сина така форма не підходить з двох причин.
1. Ми не зможемо дати дитині високий рівень знань. Уважно підбирати дитині репетиторів з усіх предметів – дуже затратно і по грошах і по часу. Після закінчення навчання є ризик отримати приблизно те ж, що і в традиційній школі.
2. У сина на першому місці – спілкування. Він абсолютно точно буде відчувати себе обділеним, якщо його позбавити однокласників. У минулому році ми міняли школу і він місяць просидів вдома (з урахуванням канікул навіть трохи більше) – і за цей час весь замучився.
Я розглядаю варіант сімейного навчання або екстернату тільки в одному випадку – якщо раптом нам буде потрібно виїхати на час в іншу країну. Тоді будемо робити акцент в навчанні на географію та іноземну мову 🙂 а все інше – в авральному режимі.


Цитата (Філолух, 21.01.2010, 10 & # 58; 48) & # 8594;

Як бачимо: в будь-якому випадку треба знаходити спільну мову з вчителем. rolleyes:


Шановний Філолух & # 33; Але ж ця геніальна думка – просто піти і поговорити з учителем – мені навіть в голову не прийшла & # 33; Спасибі, я сходжу. Але знаєте. боюся. У минулому році ми змінили школу. Все вийшло спонтанно – я прийшла поговорити з учителем через дуже нелогічних, на мій погляд, вимог – і ось так, слово за слово, ми посварилися з класним керівником, вчителькою з російської і з англійської. Був гучний скандал, потім було 2 тижні безперервного кошмару, коли дитину вчителя в школі доводили до сліз, а в журналі заднім числом спливали несподівані і нічим не мотивовані оцінки. Потім я перевела сина в хорошу школу і ще півроку ми приходили до тями.
І найжахливіше – я не відстежила той момент, в який спровокувала все це. Тепер ось навіть не знаю, як на що реагувати:)

Відредаговано: Ірина Шахова, 25.01.2010, 17:40

Comments are closed.